Тетяна Павлівна Череп-Пероганич
До України
Лютує лютий. Так нам всім і треба!
Бо де молитва послана у небо?
Бо правда де? Мовчать чомусь майдани.
На тих, хто не мовчав, тепер кайдани.
О, Україно, люба Україно,
Не поспішай ставати на коліна.
Останньою нехай помре надія,
Але сьогодні ще у тебе вірю!
Ти ж, лютий, полютуй, як є нагода,
Тобі зима за це дасть нагороду.
Я ж твоїй люті шани не складаю,
Весни, мов чуда, для усіх чекаю.
***********
Так хочеться впасти на землю дощем,
Вуста її спраглі водою змочити.
На серці невтішно - то смуток, то щем.
Що ще, Україно, для тебе зробити?
Аби усміхалась ти сонцю й весні,
Вплела у вінок не печалі, а квіти.
Така дорога ти і люба мені.
Що ще, Україно, для тебе зробити?
**********
Спадок
Моя надія, мій коханий сину,
Шануй свій край і рідну Україну.
Не допускай жорстокість в щиру душу.
Тобі пісні ж бо передати мушу.
Мій найцінніший скарб візьми, дитино,
З цим скарбом на шляхах тобі везтиме.
Я ті пісні складала, як молитви,
Долала з ними всі життєві битви.
Це мудрий спадок, хоч і не багатий,
Але ніколи й не бажай багато.
Радій найменшому.
Будь чесним, незрадливим.
З'явився ти на світ, щоб стать щасливим.
**********
Я землю свою люблю,
Хай вкотре зраджену,
Обікрадену...
Але до кінця ніким не розгадану.
Просто люблю.
Бо тільки вона
Так цвісти може рутами,
Попри біль усміхатися,
Ріллею дощів торкатися,
Підспівувати солов'ю,
Пишатися вишиванками
Чи росяно-свіжими ранками.
А ще - їй не треба жалю.
У неї є віра (й так станеться!),
Що зла на землі не зостанеться,
І буде все, як у раю...
Щиро люблю!
**********
Україні
Україно, до тебе іду на поклін,
Молитвами звеличую всюди.
І немає між нами ні мурів, ні стін,
І ніколи в житті їх не буде.
Україно, моєї душі оберіг,
Як в дитинстві розказана казка,
Де і радість, і втіха, і вдача, і сміх,
Щиро сонячна батьківська ласка.
Україно, країно бажань і надій,
У вінку із добра і любові.
Своїх дочок, синів ти в обіймах зігрій.
Будь із нами у пісні, у слові.
**********
Дивоцвіти зачарованого краю
Для дітей і внуків я збираю.
Складую у скриню із любові
Ніжні, надзвичайні, кольорові.
Це пісні, що ще з колиски чула.
Їх не розгубила, на забула.
Бо звучать у серці щохвилини,
Бо не знають голосні упину.
Це поезія дзвінка мого народу
Про весну і про дівочу вроду,
Про удачі і про перемоги,
Про в майбутнє прослані дороги.
Це надії, мрії і бажання
Та на все хороше сподівання.
Скарб безцінний, зібраний роками
Власними невтомними руками.
Дорожу я вами, дивоцвіти,
Заповім нащадкам вас любити.
Шану я за них тобі складаю,
Зачарований Бобровицький мій краю.
**********
Мово моя...
Мово моя, дощик весняний,
Чистий-пречистий,
Лий-лий-лий
В душі усім - від малого до великого.
Хай насичуються тобою,
Хай очищаються тобою,
Хай шанують тебе.
Бо ж коли перестає лити дощ -
Настає засуха.
Мова моя - пісня солов'їна,
Лунай, лунай, лунай
В кожному садочку
Біля українських хат.
Щоб усі чули,
Щоб насолоджувалися,
Щоб захоплювалися,
Бо коли замовкає пісня -
Плаче серце.
Мова моя -
Квітка запашна
Квітни, квітни, квітни!
І будемо ми тебе плекати,
І будемо ми тобою милуватися,
І будемо ми красою твоєю зігріватися,
Бо коли відцвітають квіти -
Починаються холоди.
**********
Весна моєї любові
Весна моєї любові -
Пора чудова, ясна.
У подиху, в кожнім слові
Теплом струменіє вона.
Співають птахи стоголосо,
Невтомні мої солов'ї.
За щастям я простоволоса,
Стежиною мчу у гаї.
Мене не спиняйте, не треба.
Кохання не схоже на гріх.
Сьогодні я сонце, я небо.
Сьогодні я радість, я сміх.
Душа в різнобарвній обнові.
Віднині вона не одна.
Весна моєї любові -
Пора чудова, ясна.
**********
Синові
У тебе очі сяють добротою,
Маленьке серце - скринька для добра.
Надії всі пов'язую з тобою,
Щоб твоя доля світлою була.
Рости здоровим і рости щасливим,
Омріюй, обмірковуй кожну мить.
Будь впевненим в житті і будь сміливим,
Вмій довіряти, вірити, любить.
Я віджену буденні буревії
Туди, немає звідки вороття.
І захищу твої дитячі мрії,
Моя кровинка, сенс всього життя.
***********
Мама живе сама
Мама живе сама.
Бачимося не часто.
І вже давно зима
Не намітає їй щастя.
Каже мені бува:
- Доню, молюсь щоднини,
Аби з тобою була
Довго твоя половина.
Батька три роки нема.
Відтоді, як його не стало,
Мама живе сама,
Радості як не бувало.
З братом її не раз
Кличемо жити до себе.
Тільки ж не слухає нас,
Зовсім не це їй треба:
З хатнього просто вікна
Видно могилу тата...
Мама без нього сумна,
На серці - довічна втрата.
**********
Як жовтень...
Ти пішов тихо в жовтень.
Жовтень був золотим.
Ти пішов в невідомість, помахавши рукою.
Ти, як жовтень був, тату, відвертим таким,
Ми сумуємо, рідний, тепер за тобою.
Ну нащо ж бо так рано залишив свій дім,
Як тепер там сміятись, радіти.
Ти, як жовтень був, тату, душевним таким.
Та пішов, і відразу ж зів'янули квіти.
Не повернешся, ні. Хоч так треба усім.
Наші душі - розгублені сироти-діти.
Ти, як жовтень був, тату, хорошим таким,
Ми до тебе любов переллємо в молитви.
**********
Скринька
Ми друзям вже не пишемо листів,
Тепер у нас мобільні телефони.
За мить усе дізнався, що хотів,
Тільки ж стара поштова скринька стогне.
Її давно ніхто не відкривав,
М'ячем побили, граючись, хлоп'ята...
У кожного - багато різних справ.
Яка потреба щось комусь писати?!
То чи б зняли, не мучили дарма.
Страждає скринька під дощем осіннім.
Нема листів, і таємниць нема,
Відділення зв'язку - в селі сусіднім.
**********
Чорнобильське лихо
Чорнобильські ліси багаті на суницю,
Чорнобильські ліси багаті на гриби.
В чорнобильських лісах щебечуть птиці,
Та схожий їхній спів на плач вдови.
Полину гіркота мені залазить в душу.
І не прогнать її, не спопелить.
Забуть чи мушу, викреслить чи мушу
Із пам'яті оту жахливу мить?
За що ти, Боже, нас отак стривожив,
І за які гріхи ж бо покарав?
Вже стільки років лихо на сторожі,
Ну, хоч би мить без хвилювань послав.
Ще плаче мати за померлим сином -
Залишив же вдову і немовля.
Для всіх їх назавжди тепер полином,
Полином болю встелена земля.
Стара переселенка баба Ганна
Сидить собі на призьбі геть сумна.
Було у неї вдома любо, гарно,
А тут вона, як сирота, одна.
Печально скрізь. Чорнобиля отрута
З'їдає люто наші щирі дні.
В скорботу край мій зоряний закуто.
І тяжко в ньому не лише мені.
Чи ми щасливі ще? Чи нас багато?
Чи маєм сили зло перемогти?
Горить, горить чорнобильське багаття,
Не обминуть його, не обійти.
***********
Я на тебе розсердилась, море.
Ти печаллю мене зустріло.
Ну, чому ти таке суворе?
Що, скажи, тебе так розгнівило?
Хвилі дужі летять під ноги,
Наче чайки літами вбиті.
І нічого нема крім тривоги,
Береги - непідступні, сердиті.
Заспокойся, візьми себе в руки.
Знаю точно - усе минає.
У твій простір протягую руки,
Безкінечне - тебе обіймаю.
**********
