Історія

Бобро́виця — місто (статус міста з 1958 року), центр Бобровицької міської громади Бобровицького району Чернігівської області, на березі річки Бистриці. Засноване в XI столітті.

Про походження назви міста Бобровиця достовірних даних нема. Є лише здогадки, що поселення отримало назву від бобрових промислів, якими займались його жителі того часу у водоймах рік Бистриці, Трубежа та Остра. Річка Бистриця до середини XIX століття мала назву Бобровниця.

На початку XIX ст. містечко було розташоване по обидва боки річки, через яку було перекинуто дерев'яний міст, який пізніше був замінений залізобетонним.

Вдале розташування міста на березі повноводної річки визначило стратегічне значення перед іншими поселеннями. Про стародавнє походження Бобровиці свідчать залишки городища (XI—XIII століття).

В XVI столітті Бобровиця — містечко Остерського староства Київського воєводства Речі Посполитої. У 1654 році Бобровиця була сотенним містечком Київського полку, що відбилося на гербі міста у вигляді двох перехрещених шабель. У тому ж році, в складі Українського гетьманату (Гетьманщини), Бобровиця бере участь в підписанні "мартівських статей" з Московією.

Від 1782 року містечко стає волосним центром Козелецького повіту.

На початку XIX ст. в Бобровиці панівне становище посідали поміщики, які скупчили в своїх руках великі земельні володіння (Кочубей, Плескач, Скляревський, Катеринич, Булах ). Бобровицькі поміщики все більші площі відводять під цукрові буряки. Зважаючи на це, поміщик Кочубей розпочинає у 1807 році спорудження цукрового заводу.

За твердженнями літописців, у 1838 році, Петро Катеринич брав участь у викупі Тараса Шевченка із кріпацтва і тому, на знак подяки, під час другої подорожі до України (1846 рік) Тарас Шевченко відвідав маєтки Катеринича в місті Бобровиця та селі Марківці, де намалював 8 портретів членів його родини, 5 з яких збереглися до цього часу. Тоді ж він виконав аквареллю портрет О.А.Афендик, матері Катеринича.

Бобровицький маєток Катеринича вражає своєю неповторною архітектурою та витонченістю. Був споруджений із так званої, іменної цегли, на якій, навіть сьогодні, можна розгледіти особисте клеймо Катеринича. Цей архітектурний шедевр, збудований за проєктом італійського архітектора, є живим свідченням історії та культури нашого краю.

Будинок вражає своєю унікальною Г-подібною структурою та багатим декоративним оздобленням. Історична атмосфера простору доповнена кутовими баштами-еркерами та неповторним фасадом, прикрашеним пілястрами та напівколонками. Особливість садиби підкреслюють художні деталі, такі як трапецевидні сандрики над вікнами та ковані грати, що збереглися на парапетах даху. На вікнах палацу встановлені внутрішні захисні ролети, що на той час було досить прогресивно. У палаці є красиві кахельні печі, але головною його окрасою вважають кований мереживний декор веранди.

У палаці Катериничів часто проходили пишні бали, сюди приїздили відомі на той час люди, зокрема, український поет Тарас Шевченко та зірка українського театру кінця 19 початку 20 століття Марія Заньковецька.

У 1868 році біля Бобровиці відкрито залізничну станцію (єдину товарну в Козелецькому повіті), що зумовило швидкий розвиток містечка.

У 1890 році — відкрито земську лікарню. У цей же період (кін. XIX — поч. ХХ ст.ст.) діяли три початкові школи (роки відкриття — 1863, 1896, 1910), двокласне училище (1902 рік), сільськогосподарське училище молодших агротехніків (1891 рік), безкоштовна народна бібліотека (1897 рік), лікарня (1915 рік). У 1920 році діяв сільсько-господарський технікум, відкрито сиротинець.

У листопаді 1920 року Бобровиця стала центром Бобровицького повіту. Від 1923 року Бобровиця - центр Бобровицького району, з листопада 2017 року - центр Бобровицької ОТГ.

У 1927 році почали діяти цегельний завод та олійниця, згодом — промкомбінат (1937 рік), паровий млин.

Найбільшими вулицями за тогочасними назвами були: Богушівка — тепер ім. Франка, Хорунжівка — Гарматна, Двірня — Свободи, Благовіщенська, Малухівка — ім.С.Змачинського,  Виборнівка —  Слобожанська, Ременівка — Михайлівська, Попелівка — Козацька, Косяківка — М.Мольченка.

Села Браниця та Свидовець згадуються в документах, датованих 1155 роком.

В 1996 році 800-річчя з дня заснування відзначили села Ярославка та Стара Басань, що своєю історією пов’язані з князюванням чернігівського князя Ярослава – онука Олега. Тут і нині є «Княжедвор’є», “Кирилишине болото”, “Калинів кущ” та інші урочища, що свідчать про ті часи.

На території громади знаходяться кургани ІІ-І тисячоліття до нової ери, городище XI-XIII століття (м.Бобровиця),  кургани ІІ-І тисячоліття до нашої ери (с.Горбачі), курган Козак – ІІ-І тисячоліття до нашої ери (с.Озеряни), городище часів Київської Русі (с.Петрівка), курган ІІ-І тисячоліття до нашої ери (с.Рудьківка), поселення черняхівської культури та кургани ІІ-І тисячоліття до нашої ери (с.Щаснівка), поселення “Княже дворище” (XII-XIII століття), кургани ІІ-І тисячоліття до нашої ери (с.Ярославка), на території Кобижчі розташовані кургани 2 000 до н. є.

У с.Петрівка збереглася пам’ятка архітектури початку 19 століття – мурована Петропавлівська церква(1838 рік).

У Старій Басані (хутір Тимки) зберігся будинок з мезоніном (один з небагатьох, що лишився без змін зовні і всередині) – зразок садибного будівництва 19-го століття.

с.Кобижча  засноване у 1100 році. Біля села розташовано 2 залізничні станції приміського сполучення, що дає змогу місцевим жителям швидко дістатись до Києва, Ніжина, Броварів.

На території громади встановлено пам’ятник Т.Г.Шевченку ( с.Кобижча, 1972 рік), є Обеліск Слави, 49 пам’ятників, 46 місць поховань загиблих під час Другої світової війни, пам’ятник П.Г.Тичині (с.Піски, 1981 рік), пам’ятник О.М.Вересаю (1803-1890рр.) – українському кобзарю (м.Бобровиця, вул. Франка).

Рішення про створення Бобровицької міської об'єднаної територіальної громади було прийнято в травні 2017 року. 29 жовтня 2017 року відбулися перші місцеві вибори у новоствореній громаді.

Уродженцями нашої громади  є:

П.Г.Тичина – український поет, с.Піски;

Я.І.Рощепій – винахідник автоматичної гвинтівки, с.Осовець;

Кононенко Петро Петрович(1931) – президент Міжнародної асоціації „Україна і світове українство “, член президії Української ради миру, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, академік, письменник, лауреат Міжнародної премії Й.Г.Гердера (с.Марківці),

Головко Дмитро Андрійович(1933) – український поет, прозаїк і краєзнавець,член Національної спілки письменників України (с.Піски).

Гурнак Людмила Миколаївна (1940) — український промисловець, заслужений працівник промисловості України. В Кобижчі проживала з батьками в 1943—1964.

Книш Іван Тарасович — онколог, доктор медичних наук.

Андрій Леонтійович Динник (06.03.1920—30.03.1987) — поет, працював конструктором на одному з київських заводів, начальником лабораторії, старшим інженером у Київському радіоцентрі (м. Бровари). Автор збірок сатири та гумору «Підслухана розмова», «Ридикюль і Торбина», «Всім по заслузі», «Проста арифметика», «Кропива», «Веселеньки були», «Складна ситуація» та інших. Член Спілки письменників.