Відбулась творча зустріч з письменницею Людмилою ОХРІМЕНКО
На зустріч із українською письменницею Людмилою ОХРІМЕНКО, яка сьогодні відбулася у Бобровицькій Публічній бібліотеці, завітало багато читачів. Навіть попри те, що її книжок у бібліотеках громади досі не було, та й широкому загалу ім’я цієї авторки не досить відоме.
Інтригувала біографія письменниці: жінка родом з Криму, з 2014 року живе в Харкові, пише українською, багато про війну, та ще й до того її роман «Оскар» визнано найкращим романом на воєнну тематику Міжнародним літературним конкурсом «Коронація слова-2021».
Спілкування з письменницею вийшло дуже цікавим і пізнавальним, як говорить сама пані Людмила: «З 2014 року я читала, писала й говорила російською мовою, бо жила в Криму. Потім жила в Харкові, який теж переважно до 2021 року був російськомовний.
У 2014 році я сама себе запитала, хто я і звідки. І перейшла на українську. Для мене це було складно, бо всюди на мою мову звертали увагу. Оскільки не мала можливості практикувати українську у побуті, почала писати книжки. Переді мною постало питання: про що ж писати? Відтак творчість ділиться чітко на дві частини – книжки про жінок та для жінок і книжки про війну. Моя улюблена частина – жіночі романи, і я обов’язково продовжу їх писати після перемоги.
У 2014 році я почала їздити на передову і записувати все, що бачу, у свій щоденник. Це були ретельні нотатки, бо я розуміла, що перебуваю всередині історії країни. Книга «Волонтерські історії» планувалася у форматі щоденника: як двоє волонтерів їздять на передову, з ким зустрічаються, із чим стикаються, які виконують замовлення. По ній можна дослідити, як з 2014 по 2016 рік змінювалися потреби нашої армії.
Над«Оскаром» почала працювати в той момент, коли категорично вирішила ніколи не писати про війну, бо це важко. Та й все, що хотіла сказати на цю тему, я сказала у двох книжках – «Волонтерських історіях» та «Пригодах мухи в окропі на окупованій території». Але «Оскар» став першою книжкою, яку я написала не про себе, не про власний досвід. Це перший мій роман, в якому майже немає жіночих образів і не міститься жодного натяку на якісь паралелі з моїм життям.
Це книжка про офіцера-спецризначенця, розвідника, який у 2015 році потрапляє в полон, і не будь-куди, а в «МГБ ДНР» – міністерство гасударствєнной бєзопасності данєцкой народной рєспублікі, найстрашнішу катівню. І проходить там усі кола пекла.
Цей чоловік, прототип головного героя, сам до мене звернувся з проханням написати про нього книжку. Для мене це було величезним викликом, адже досі я писала лише про пережите, про те, що знаю. Він чоловік (а я жінка), кримський татарин (а я українка), мусульманин (а я християнка) і офіцер-розвідник (а я звичайна цивільна). Написати так, щоб передати його досвід і змалювати українця кримськотатарського походження, було дуже складно. І ситуація ускладнювалася тим, що мій герой виявився типовим військовим, який пережите описував у стилі рапорту.
Ще й з’ясувалося, що в нього є чимало особистих табу – не говорити про сім’ю, не розповідати про побратимів тощо… Дізнавшись його історію, я зрозуміла, що мушу написати цю книжку і донести її до якнайбільшої кількості людей. Але мені довелося дуже багато попрацювати. Я звернулася у 92-гу бригаду, щоб вони допомогли мені написати специфіку цієї професії, розповіли свої життєві історії. Відтак всі мої другорядні герої «списані» з них, але їхні прототипи навіть не знайомі одне з одним в реальному житті.
Далі я звернулася до мусульманок, які розповіли мені різні традиції, культурні звичаї, особливості стосунків у родині.
Закінчила роман, надіслала своєму герою – і чекаю відповіді. І ось аж на сьомий день приходить коротке повідомлення «Ок». Більше жодного слова від нього я не отримала. Я дуже розхвилювалася, адже упродовж кількох місяців працювала над книжкою. Але згодом зрозуміла, що такий відгук з його вуст можна вважати дуже схвальним. Відправила рукопис на «Коронацію слова», оскільки це єдиний літературний конкурс, в якому є окрема номінація «Роман на воєнну тематику». Крім того, хотілося отримати відгук від уважних читачів. І так мій «Оскар» визнано найкращим у цій категорії у 2021 році.
У творчих планах – видання моїх авторських казок. А крім того, я знову пишу про війну. Планую і далі їздити з презентаціями і читаннями, бути потрібною».
Зустріч пройшла в теплій, душевній атмосфері, і не залишила байдужим жодного з присутніх.
Душевності та ліричності дійству надала музична композиція "Мальви", яка прозвучала, як дарунок письменниці та всім присутнім, від Інги Рудько, керівника народного аматорського молодіжного колективу "Заграва".
Презентація принесла всім масу позитивних емоцій і стала для багатьох дивовижним та цікавим відкриттям! Ми познайомилися з творчістю Людмили ОХРІМЕНКО і дуже приємно провели час поряд з талановитою, різнобічно розвиненою людиною, тонким прозаїком, чарівною жінкою.
Ми захоплені її талантом, любов'ю до своєї справи. Добрі почуття від зустрічі ще довго житимуть у серцях тих, хто відвідав цей захід у бібліотеці.
Відділ культури та туризму міської ради
