До 131-ї річниці від дня народження українського поета, перекладача, публіциста, громадського діяча П.Г. ТИЧИНИ
Тичина – педагог
Якби, з якихось причин, Павло Григорович Тичина не став уславленим поетом, йому, напевне, судилось би стати видатним музикою чи художником. Якби ж, раптом, і тут не пощастило реалізувати свій багатогранний талант, з нього неодмінно вийшов би неабиякий педагог. Зрештою, він і так був великим педагогом.
Пощастило Тичині, оскільки у Пісківський школі його навчала розумна, ерудована, добра й лагідна вчителька – ентузіастка народної освіти на Україні – Серафима Миколаївна Морачевська. Як згадував П.Тичина, вона була послідовницею педагогічних принципів великого педагога К.Д.Ушинського. Її уроки збуджували уяву учнів, розповіді були образні й не мали нічого спільного з казенним, нудним і нецікавим викладанням.
Життя поета склалося так, що з раннього віку і до останніх днів доводилося спілкуватися з молодшими, когось навчати, бути комусь порадником. Велику роботу проводив поет по вихованню літературної зміни. До Павла Григоровича тяглася талановита поетична молодь. Як натхненний та уважний учитель, він працював з молоддю. В листах до творчої молоді Павло Тичина вчив, як позбутися помилок, того пісочку, через який «потік творчий часто буває каламутний».
Особливе місце в педагогічній діяльності П.Г.Тичини займає боротьба за чистоту і багатство української літератури та мови. Прекрасний знавець рідної мови, він не тільки чудово володів словом, а й надзвичайно чутливо реагував на найменший мовний огріх. З болем говорив про засмічення мови чужорідними словами. У своїх статтях та виступах Павло Григорович часто порушував питання про глибоке вивчення мови, про серйозне відношення до неї.
Влітку 1943 року Павла Григоровича було призначено народним комісаром освіти. На відповідному посту Наркома (згодом – міністра) освіти він перебуває до 1948 року. На цій посаді в умовах тяжких наслідків війни Тичина проводив велику організаційну роботу: будівництво нових шкіл, видання підручників, забезпечення житлом і одягом дітей-сиріт, підготовка вчительських кадрів для школи. Велику допомогу Павло Григорович надавав рідному зруйнованому селу. Це було і будівництво школи, забезпечення одягом, підручниками, книжками для бібліотеки. А скільки Павло Григорович за власні кошти передплачував газети для багатьох односельчан,сільської ради, колгоспної контори, школи та окремих осіб.
Павло Григорович Тичина все своє життя любив дітей, він вірив у них, бачив у них творців прекрасного й нового на землі.
- О діти! Найсвітліша втіха наша, багатобарвна райдуга, перекинута до прийдешнього! – так писав Павло Григорович про маленьких громадян своєї країни.
